 |
Василь Вишиваний з Митрополитом Андрієм Шептицьким Фото з архіву ченця Василя Стеця (УГКЦ) |
Василь Вишиваний
Вірші зі збірки "Минають Дні" (1921), яку Василь Вишиваний присвятив українським братам по зброї. У пам'ять про тих, хто віддав життя в боротьбі за свободу України він писав:
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі, —
Всі сили до бою з'єднайте!
Минають дні…
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Одна по них у нас луна остане
Із тих минулих днів,
Що в серце наше мов весна загляне,
Мов привид майських снів,
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання
Важкої боротьби…
Весело, гей!
Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята
І воля полонин.
Весело, гей! тут добра паша
І в раю тих полонин
Цвіте, як май, свобода наша
І втіха для маржин…
Весело, гей! трембіта трембітає
І вітер гомін в доли рве…
Хай мила вчує і пізнає,
Що милий вольним ще живе.
Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій,
І кличу дзвінко, голосно, бо знаю,
Що гірський світ - він мій!
Незнаним героям
Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять.
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…
Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати.
«Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похваляють його. Це може відноситися тільки до моєї національно-політичної діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь прилюдно заявити:
По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне.
По-друге, стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні.
На всяк випадок, прилюдно зачеплений, мушу прилюдно висловити моє здивування, що мій батько піддався до цієї міри впливам поляків, роль яких не належить до благородних ані у відношенні до народів, які шукають свободи, ані у відношенні до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.
Відень, дня 10 лютого 1921 р.
Василь Вишиваний»
