середу, 4 квітня 2012 р.

Олександр Блистів-Гайдамака - "...іду на смерть за те, що так люблю свою Україну!.."

Цього року відзначаємо 73 річницю подій Карпатської України. Але цією публікацією хочу згадати про одного з героїв тих подій - Олександра Блистіва. Доля поставила перед ним важкий іспит. Але він не ухилився від нього. Це був його свідомий вибір. Вибір, що засновувався на попередніх роках свідомої праці на користь свого народу.

4 лютого 2012 р. Олександру Блистіву виповнилося б 96 років від дня народження. Прожив усього 23 роки, проте своїм життям залишив нам яскравий зразок мужності, готовності стати до важкої праці у вихованні молоді, незламності у поглядах, твердості у вчинках, любові до України.
Олександр Блистів в пластовому однострої
З уривків спогадів Степана Пап-Пугача, що вийшли друком у книзі "Пластовий Альманах" (Рим, 1976) дізнаємося більше про долю Олександра.
Бої на Красному Полі
"16 березня. Уранці пластунам-семінаристам прийшла поміч. Сотня січовиків під командою старшого пластуна розвідчика Кіштулинця. Він довголітний таборовик, пластун при Торговельній Академії в Мукачеві. Він уже вислужив військову повинність, був поручником чехословацької армії. В його сотні теж трійка старших пластунів з куреня «Самітні Рисі»: Іван Рак, Михайло Теґза та Олександер Блистів.".

"...Трійка «Самітних Рисів» зайняла стратегічне місце... Іван Рак, вислужений вояк, підстаршина чехосл. армії. Зате М. Теґза й О. Блистів уперше держать кріси у своїх руках. Рак із скорострілом у руках. Він командує:
- Ви обидва не вмієте стріляти, піддавайте мені амуніцію!
Вони не пускають мадярів через міст Тиси.".

Розстріл

"...Діти перед тюрмою далі забавлялися. Олександер Блистів, ведений на страту, їх миттю пізнав. Це найменші хустські пластуни - вовченята. Їм ще не грозила тюрма. Граючись перед тюрмою, вони зірко стежили, кого вивозили на розстріл. Так і ті найменші були свідками історичної боротьби українського Закарпаття.

Олександер Блистів, визначний закарпатський пластун, ідучи на смерть, їх бачив. У його серце вливалась нова надія. Це ті найменші, що підуть до дальшої боротьби... їх не спинить ані терор, ані тюрма. Вони пластуни. Вони сміло підуть уперед!".
Олександр Блистів, фото з Пластового Альманаху
Інакшу, ніж у С. Пап-Пугача, історію розстрілу подає у своєму щоденнику Василь Ґренджа-Донський (т. 8, "Щастя і горе Карпатської України")
Фото Блистіва з книги Гренджі-Донського
Уривок зі щоденника спогадів В. Гренджі-Донського
Вечеря з нагоди посвячення українсько-американського дому в Хусті.
Крайній праворуч стоїть О. Блистів. Також на фото: о. Волошин, Владика Няраді, Ревай, Штефан, д-р Долинай, Ю. Химинець, д-р С. Росоха, Роман, Марія Химинець, Єлисавета Кузьмівна та інші.
* * *
Знаходимо згадку про розстріл Олекандра Блистіва також і в спогадах Володимира Бірчака ("Карпатська Україна. Спогади й переживання").

"...На подвір’ї суду, де були й арешти, розстріляли 23 січовиків; чи були це ті самі, що поховані в одній могилі, — не знаю. І на подвір’ї магістрату розстріляли мабуть 30. Розстрілювали теж на полях над берегами Тиси й кидали убитих у Тису. З міста щез у цих днях учитель Митрович, Ващишин, власник торгівлі, студент університету Олекса Блистів та інші.

Оповідали, що якісь січовики зголосилися до мадярської розвідки й видавали тих січовиків, що були поховалися по домах у Хусті. Тут годі поминути один болючий епізод.".
 
 * * *
Подаємо уривки з книги Юліана Химинця "Мої спостереження із Закарпаття". Книга про події на Закарпатті другої половини 1930-х рр. й проголошення незалежности Карпатської України у 1939 р. Автор спогадів - свідок і учасник подій, був міністром карпатоукраїнського уряду.
 
Якщо б така сама відвага була з боку українського учительства й по інших школах, замість нашої половинчастости у мовній проблемі, то зужиту енергію на мовному відтинку можна було використати в куди кращий і більше продуктивний спосіб.

Організаційну працю ОУН велося у двох, напрямках: Юнацтво, що було переважно між студіюючою молоддю у середних школах. І так в ужгородській гімназії - І. Кардашинець; в хустській гімназії - Олександер Блистів; в берегівській - Федір Савчур; в Учительській семінарії в Мукачеві - Федір Могіш. В Трговельній Академії в Мукачеві: Дмитро Бандусяк, Михайло Габода, Дмитро Галай, Петро Стерчо, Юрко Шанта, Михайло Киштулинець, Іван Рожко-Ірлявський. Цей останній крім організаційного вишколу дістав ще й поміч у писанні поезій від літературного критика М. Мухина й поета д-ра О. Кандиби.

З-поміж студенства високих шкіл і старшого громадянства ми бачимо в 1934 році таких осіб: Миколу Вайду, Василя Кузьмика, д-ра Юрія Шпильку, Івана Рогача, д-ра Лева Канюгу, Івана Кедюлича, д-ра Василя Івановчика, Єлисавету Кузьмівну, Іванку Гірну, Оксану Голубінку та інших.

Прийшов нарешті той час, коли наше молоде покоління, виховане в українському соборницькому дусі, могло прийти до слова, але не лише до слова, але й закотити рукави й братися до фактичного державного будівництва своєї держави. Наша молодь була об'єднана в організації Пласт, але велика її частина, будучи членами “Юнацтва” ОУН, що були по цілому Закарпатті, не сиділа безчинно, але взялася з великим ентузіязмом до праці. Найкраще вона себе проявила в “Карпатській Січі”. Не буду тут подавати імен осіб, які визначилися, бо їх багато, згадаю тільки тих, що згинули в боротьбі за Батьківщину, ставши символом великої відваги, самопосвяти та геройства: О. Блистів, Федір Тацинець, М. Киштулинець, Д. Бандусяк, І. Кедюлич, В. Кузьмик, І. Рогач, М. Габода, І. Ірлявський і багато, багато інших.

Степан Пугач описує свій побут у мадярській тюрмі так: “Уже два тижні минає, відколи сиджу в хустській тюрмі. Перших три дні мене нічого не питали. В'язнів багато. Їх не встигають переслухувати, радше сказати - побивати! По трьох днях мене покликали на переслухання і завели мене до тюремної канцелярії. Передо мною стали три терористи. Мене нічого не питають, ані нічого не записують. Зразу прискочив до мене один з них і вдарив мене в лице. Мені зашуміло в голові. Тоді другий почав бити, куди попало, приговорюючи: “Ти чого ходив до чеської школи? Чому не чекав на мадярів?”

Нараз мене вхопили за руки. Зачали мене бити по руках гумовими палицями, мої руки посиніли, задеревіли, а відтак стали мов колоди. Далі я вже не відчував, що в мене руки... Тоді третій з терористів скочив на мене, як розлючений звір, вхопив мене за волосся і зачав бити моєю головою об стіну. Я все ще тримався на ногах. У дари спадали на мене, мов той град. Зразу я відчув, що щось твердого вдарило мене під самісеньке око. Я повалився на землю... Коли я прочунявся, з підлоги вже змивали мою кров. Мене занесли і кинули до самітки, до малої тюремної келії для одного в'язня”.

Далі Пугач подає, що в одній з келій перед кількома днями прощався із життям Олександер Блистів. На стіні на дверях - його ім'я. Його повели на страту. Відтак до тієї же келії вкинули в'язня Михайла Киштулинця. Розглядаючись по келії, він побачив кусник паперу, що стирчав із-за дошки. Витягнув папірець, а він цілий записаний кров'ю. Блистів не мав олівця, тому шпилькою проколов собі палець і своєю власною кров'ю написав доручення: “Я, Олександер Блистів 23-річний, з Хусту, іду на смерть за те, що люблю свою рідну Україну”.

С. Пугач подає далі склад “Мадярської Народної Ради” в Хусті. Головою її був адвокат С. Будай, членами були: реформатський пастор Бейла Сабов, греко-католицький парох о. Іван Бокшай, православний москвофіл священик о. Георгій Станканинець та один селянин, прихильник мадярів. “Мадярська Народня Рада” засідала в тюремній залі, звичайно вночі. Однак, увесь Хуст знав про її злочини. Вона засуджувала невинних людей на смерть тільки тому, що вони вважали себе українцями.
 
* * *
Вже після віднови Пласту на Закарпатті з`явилася стаття пл.сен. Юрія Керекеша з нагоди 80-річчя від дня народження О. Блистіва (машинопис). Базується вона переважно на спогадах Папа-Пугача.
 
 
* * *
Про Олександра Блистіва також згадує у своїх "Споминах" і Вікентій Шандор - на той час представник Уряду Карпатської України в Празі.

"...До справи змови проти уряду Волошина обізвався також поет Зореслав (о. Севастіан Сабол, ЧСВВ) в листі від 26 січня 1984 р. Про замах він пише таке: «Про змову проти уряду Карпатської України я чув ще в Хусті. Я часто бував у будинку Головної команди Карпатської Січі, а також брав участь у її нарадах раз-двічі в місяць. Не пам’ятаю, однак, від кого я довідався про змову. Можливо від О. Блистова, який завжди був дуже щирий зі мною...".

"...Для ілюстрації тогочасних відносин наведемо деякі конкретні випадки. Так, наприклад, професор Яків Голота подав, що коло Севлюша у боях полягло 26 учнів учительської семінарії. Мадярські офіцери в Хусті говорили, що між Севлюшом та Великою Копанею вбили 70 січовиків і пластунів. На подвір’ї суду в Хусті розстріляли 23 січовиків, а на подвір’ї магістрату до 30.
З міста зникли учитель Митрович, батько багатодітної сім’ї, власник крамниці Ващишин та студент університету, пластун Олександр Блистів. Пізніше виявилося, що їх розстріляли.".

"...Пластовий скаутмайстер Степан Пап-Пугач так описує свій побут у хустській тюрмі: «Зачали мене бити по руках гумовими палицями. Мої руки посиніли, задеревеніли, а відтак опухли, мов колода. Далі я вже не відчував, що в мене є руки... Тоді третій з терористів скочив на мене, як розлючений звір, вхопив мене за волосся і почав бити моєю головою об стіну... Зразу я відчув, що щось тверде вдарило мене під самісіньке око. Я повалився на підлогу... Коли я очунявся, з підлоги вже змивали мою кров. Мене занесли і кинули до самітки... Там я пролежав три дні на дошках у гарячці. Такі катування переживав кожен в’язень. Декотрі і по кілька разів (Степан Пап-Пугач. У мадярській тюрмі. — Ню Йорк, 1978. — С. 8). Автор далі описує смерть розстріляного Блистіва, визначного пластуна, та ув’язнення професорки Ростислави Бірчак, доньки проф. В. Бірчака.".
 
* * *
Не потрібно гучних мітингів, пафосних слів і промов під чергову дату. Потрібно просто згадати тих, хто віддав своє життя за нашу з вами сьогоднішню незалежність.

Андрій Ребрик
Голова Закарпатського обласного осередку Пласту-НСОУ, член Головної Пластової Булави, філолог

Джерело: День

Немає коментарів: